Пізній класицизм у західноєвропейській культурі та мистецтві першої третини ХІХ ст. Спочатку термін А. вживався стосовно мистецтва Франції часів імперії Наполеона І. Ґрунтуючись, так як і класицизм в цілому, на принципах античної архітектури, А. використовував, в основному, ордери доричний і тосканський, з римської архітектури запозичив монументальні форми портиків, колонад, тріумфальних арок та колон, з архітектури Стародавнього Єгипту - масивні прямолінійні об'єми, стилізовану рельєфну орнаментику та ін. Підкреслена урочистість і парадність архітектурних форм А. часто переходили в помпезність.

Складний орнамент, побудований на ритмічному повторені стилізованого зображення вигадливо переплетених між собою гілок, квітів, листя, рідше геометричних фігур. У VIII ст. візерунок А. занесений арабами в Іспанію, а потім в ін. країни Європи. Один з найпоширеніших орнаментів в архітектурному декорі різних стилів (готики, ренесансу тощо) та їх пізнішого відтворення.

Несуча конструкція, яка має обриси кривої, вигнутої у бік навантажень. Працює в основному на стиск і передає на опори не тільки вагу (вертикальне навантаження), але й розпір (горизонтальний тиск), який повинен погашатися опорою, затяжкою, контрфорсом. Верхня точка кривої, що утворює арку, називається шелигою, нижні точки цієї кривої - п'ятами арки. За функціями розрізняють А. несучі, розвантажувальні, розпірні тощо. Виготовляються з каменю і цегли, укладаються по спеціальній опалубці і набувають завершеності завдяки каменю (цеглі) розміщеному в шелизі А. (замку) як щільно забитий клин, що надає конструкції необхідної жорсткості. А. з бетону утворюють із стіною монолітну конструкцію, із залізобетону являють собою криволінійний брус. Металеві А. можуть бути суцільними і решітчастими. Застосовують для перекриття прорізів у стіні і прогонів між опорами (стовпами, колонами). Функціональна і конструкційна доцільність арочних перекриттів, їх естетична виразність обумовили особливу роль А. в історії архітектури як елемента композиції стінових огороджень, колонад і аркад. А. зустрічаються вже з ІІІ тис. до н.е. в архітектурі стародавнього Сходу.

Будівельне мистецтво, проектування і будівництво споруд.

Балюстрада [франц.< італ.] — невисока наскрізна огорожа балконів, терас, галерей, сходів або дахів, яка сформована балясинами чи стовпчиками, вгорі з’єднана перилами, плитою, а внизу спирається на цоколь у вигляді бруса, що може бути оформлений різними обломами. Нерідко стовпчики між балясинами завершувались обелісками і вазами, створюючи органічний перехід до стіни або даху. Виконується з каменя, дерева, металу. Розміри Б. тісно пов’язані з фізичними розмірами людини і на відміну від більшості ордерних форм не збільшуються і не зменшуються залежно від масштабу і параметрів будівлі. Б. мала і символічне значення — недоторканості огородженого простору.

Барельєф [франц. – опукле різьблення] — низький рельєф скульптурного зображення, який виступає над площиною менше ніж на половину свого обсягу (порівн. горельєф, койлонагліф, контррельєф, рельєф).

Споруди, зведені з метою виробництва, промислу або обробки, відносимо до виробничих. Спектр наявних пам’яток цього типу також дуже широкий: від кузень і млинів, зведених народними майстрами, до величезних промислових комплексів, заводів, електростанцій тощо.

Вілла [лат., італ. - маєток] - 1) оточені високими стінами заміська садиба, будинок з господарськими спорудами, майстернями, приміщеннями для охорони (Villa rustica) або міська будівля для відпочинку і розваг з терасовим парком, фонтанами, павільйонами (Villa urbana) у Стародавньому Римі.

Вітраж (вітро) [франц.< лат. - засклення] - тематична або декоративна композиція, виконана різними фарбами на заскленому прорізі або складена із шматків скла різного кольору, скріплених свинцевими перемичками. Розраховувалась на наскрізне освітлення і створення різнобарвного просторового середовища, внаслідок чого інтер'єр отримував містифікований настрій.

Багато споруд було збудовано для суспільного користування. У них містилися органи влади (ратуші, думи), різноманітні установи (наприклад, поштові), освітні та наукові установи (школи, університети, бібліотеки, музеї, обсерваторії), заклади культури (театри), вокзали і багато інших.

Дендрарій [грец. - дерево] - ділянка парку, саду із свідомо підібраною колекцією по-можливості різноманітних дерев і кущів, висаджених у відкритому ґрунті.

Зимовий сад - приміщення для влаштування штучного парку з декоративних рослин, які звичайно поєднуються із скульптурними і малими архітектурними формами. Поділяються на декоративні, ботанічні, лікарські, виставочні.

Зодчество [давньорус., з давньопрусської] - мистецтво споруджувати кам'яні будівлі, на відміну від теслярства (мистецтва будувати з дерева). У побуті і більшості навіть наукових праць термін вживається як синонім архітектури.

Інтер'єр [франц.< лат. - всередині] - 1) внутрішній простір споруди, її приміщення. Його функціональне призначення, просторово-образні характеристики, масштабні співвідношення, пропорції, декоративне вбрання тощо часто визначають загальне архітектурне вирішення споруди, безпосередньо відображаючись в екстер'єрі. 2) В образотворчому мистецтві існують жанри, пов'язані із зображенням І., подій, що відбувались всередині будівель, портретів в І.

Колона [франц.< лат. - стовп] - кругла або багатокутна у перетині підпора, звичайно складається з увінчаного капітеллю фусту (стовбура), що може спиратися на базу.

Ландшафтне мистецтво - об'ємно-просторова організація території, об'єднання природних, будівельних і архітектурних компонентів у цілісну композицію, що несе певний художній образ. Подібно архітектурі і містобудуванню Л. м. відноситься до просторових видів мистецтва. Формування комфортного і естетично повноцінного середовища здійснюється за допомогою природних матеріалів (рельєф, вода, рослинність тощо) і архітектурних споруд, при цьому передбачається збереження існуючих і створення штучних пейзажів, проектування систем озеленення і рекреаційних зон. На відміну від садово-паркового мистецтва (див.) сфера Л. м. значно ширше, вона полягає в організації багатьох компонентів просторового середовища життєдіяльності людини.

Особняк - міський багатокімнатний будинок для однієї родини, який будувався одно- чи кількаповерховим і розташовувався звичайно вздовж вулиці на впорядкованій земельній ділянці, де знаходилися сад і двір із службовими й господарськими будівлями.

Палац [італ.] - 1) велика споруда з парадними приміщеннями житлового або адміністративного призначення, урочистими фасадами. З'явилися ще у сиву давнину, найбільший розвиток отримали наприкінці Середньовіччя. В Новий час та в XIX ст. отримували найрізноманітніший вигляд, часто анфіладне розпланування вишукано оздоблених приміщень. Зводились в містах, царських і дворянських резиденціях та сільській місцевості.

Реставрація [лат. - укріплення, відновлення] - надання архітектурним ансамблям, комплексам або будівлям, мистецьким творам, що постраждали від тривалого існування або спотворені наступними некваліфікованими переробками, первісного вигляду засобами ремонту і консервації з метою збереження їхнього історичного і художнього значення.

Розпис монументальний - оформлення стін, стель, падуг та інших площинних частин будівлі орнаментальними композиціями, сюжетними чи символічними зображеннями, виконаними фарбами. Р. виконувалися на фасадах і в інтер'єрах споруд (додатково див. панно, гризайль, фреска), а також олійними фарбами на полотні, твори якого прикріплялися до стін і стель.

Фасад [франц.< італ. - обличчя] - 1) проекція зовнішнього вигляду на площині. 2) Зовнішній вигляд певного боку або частини споруди. Вертикальні і горизонтальні розчленування, ритмічні чергування елементів, пропорційний лад часто відображають характер просторового вирішення інтер'єрів і конструктивні особливості, а образні характеристики посилюються декоративним вбранням. Для різних Ф. залежно від їхнього значення прийняті назви - головний (чоловий), боковий і задній, згідно з орієнтацією за сторонами світу - північний, південно-східний і таке інше, а відносно розташування - садовий, вуличний, дворовий, парковий і т. д.

Фонтан [італ.< лат. - джерело] - споруда із струмком води, що витікає під природним або штучним тиском. Краса струмів води, що підіймаються вгору або падають донизу звичайно збагачується пластичними формами, скульптурними композиціями, а також підсвічуванням у вечерні часи.

Фреска [італ. - свіжий] - живопис фарбами на вапняній або чистій воді по сирому тиньку (альфреско), а також по сухій штукатурці (альсекко). Техніка Ф. відома з найдавніших часів, в середньовічний період переважно виконувалися у культових спорудах у вигляді монументальних композицій.